Рясно похилилась калина над водою,
плаче сива мати, зажурена бідою,
плаче сива мати, хустину поправляє,
бо велике горе, бідна мати має.

Не вернувсь додому єдиний синочок
на Донбасі згинув,впав грудьми додолу
окровавив землю він від «градів» ката
не вернувся більше до рідної хати.

Ходить на могилку сивочола мати
і слозами землю рясно поливає.
Бється мов лебідка ота сива мати
нема в неї кого більше виглядати.

Відлітають в небо стаї журавлині
то наші синочки збираються нині
в небі синім –синім де нема вже ката
та озерця сині в наших оченятах.

Плаче Україна за дітьми своїми
Червоніють маки і волошки сині,
знайте вороженьки, встанемо з колін ми
і прославим нашу неньку Україну!