Обмани меня, Осень, пожалуйста,
Я поверю тебе и без слов,
Не во благо медовою жалостью,
А дыханием поздних костров.
Не сжигай в ярком жертвенном пламени,
Всех желаний, что так горячи,
Полыхни жёлто-лиственным знаменем,
И в обнимку со мной помолчи.
Мне своими глазами серьёзными,
Обречённость стихов не пророчь,
А мечтами, как в юности, звёздными,
Освети приходящую ночь.
И с души, не срывая безжалостно,
Легковесных защитных одежд,
Не позволь ей утешиться в слабости,
Созерцания ушедших надежд.
Не смыкай мои веки усталостью,
Не баюкай спасительным сном,
Обмани меня, Осень, пожалуйста,
Своим добрым последним теплом…

До ваших ніг, листком впаду...
Наступите, візьмете на долоню)))
Я вам скажу, що щиро вас люблю...
Чи то від радощів, чи то від болю)))
Пожовкле листя падає до ніг...
То червоніє, міддю покривається...
Так в вирії летять наші роки...
І знову в зиму повертаються...
Травинка, що пробилася з землі,
Цвіла у літку, радувала душу...
Пожовкла восени і втратила красу...
Оту красу.. що радувала душу... І
повертає в танці падолист,
І листопадом знову закружляє...
Я вірю в те, що милість Божа є
Вона мені в житті допомогає.